Агата Крісті (1890-1976), вже видавши з десяток книг, в анкетному рядку «рід занять» вказувала: «домогосподарка». Вона працювала уривками, не маючи ні окремого кабінету, ні навіть письмового столу. Писала в спальні за туалетним столиком або могла примоститися за обіднім столом в перервах між прийомами їжі. «Мені бувало трохи ніяково «йти писати». Але якщо вдавалося усамітнитися, закрити за собою двері і зробити так, щоб ніхто не заважав, то я забувала про все на світі».
Гюстав Флобер
Гюстав Флобер (1821-1880) писав «Мадам Боварі» п'ять років. Робота просувалася дуже повільно і болісно: «"Боварі"не йде. За тиждень - дві сторінки! Є за що набити собі морду з відчаю». Прокидався Флобер о десятій ранку, не встаючи з ліжка, читав листи, газети, курив люльку, розмовляв з матінкою. Потім приймав ванну, снідав і обідав одночасно і вирушав на прогулянку. Одну годину він викладав своїй племінниці історію та географію, потім сідав у крісло і читав до сьомої вечора. Після щедрої вечері він кілька годин розмовляв з матінкою і, нарешті, з настанням ночі починав творити. Через роки він писав: «Врешті-решт, робота - найкращий спосіб вислизнути від життя».
Ернест Хемінгуей
Ернест Хемінгуей (1899-1961) усе життя вставав удосвіта. Піднімався він не пізніше шостої ранку, свіжим і бадьорим. Працював Хемінгуей до полудня, стоячи біля полиці. На полиці стояла друкарська машинка, на машинці лежала дерев'яна дошка, застелена листками для друку. Списавши олівцем усі аркуші, він знімав дошку і передруковував написане. Кожен день він підраховував кількість написаних слів і будував графік. «Коли закінчуєш, відчуваєш себе спустошеним, але не порожнім, а таким, що знову наповнюється, немов займався любов'ю з коханою людиною».
Джеймс Джойс
Джеймс Джойс (1882-1941) про себе писав: «Людина малодоброчинна, схильна до екстравагантності та алкоголізму». Ні режиму, ні організації. Спав до десятої ранку, снідав у ліжку кавою і рогаликами, заробляв уроками англійської та гри на піаніно, постійно брав у борг гроші і відволікав кредиторів розмовами про політику. Щоб написати «Улісса», йому знадобилося сім років з перервами на вісім хвороб і вісімнадцять переїздів до Швейцарії, Італії, Франції. За ці роки він провів за роботою приблизно 20 тисяч годин.
Харукі Муракамі
Харукі Муракамі (нар. 1949) встає о четвертій ранку і пише 6 годин поспіль. Після роботи бігає, плаває, читає, слухає музику. О дев'ятій вечора відбій. Муракамі вважає, що режим, який повторюється, допомагає йому зануритися в транс і є корисним для творчості. Колись він вів сидячий спосіб життя, набирав вагу і курив по три пачки сигарет на день. Потім переїхав у село, став харчуватися рибою і овочами, курити кинув і більше 25 років займається бігом. Єдиний недолік - відсутність спілкування. Щоб дотримуватися режиму, Муракамі доводиться відхиляти всі запрошення, і друзі ображаються. «Читачам усе одно, який у мене режим дня, аби чергова книга виявилася кращою за попередню».
Володимир Набоков
Володимир Набоков (1899-1977) накидав романи на невеликих картках, які складав у довгий ящик для каталогів. Він записував шматки тексту на картках, а потім складав з фрагментів сторінки і глави книги. Таким чином рукопис і робочий стіл вміщалися в коробці. «Лоліту» Набоков писав по ночах на задньому сидінні автомобіля, вважаючи, що там немає шуму і відволікаючих чинників. Подорослішавши, Набоков ніколи не працював після обіду, дивився футбольні матчі, іноді дозволяв собі келих вина і полював на метеликів, деколи пробігаючи за рідкісним екземпляром до 25 кілометрів.
Марсель Пруст
Марсель Пруст (1871-1922) писав роман «У пошуках втраченого часу» майже 14 років. За цей час він написав півтора мільйона слів. Щоб повністю зосередитися на роботі, Пруст сховався від суспільства і майже не виходив зі своєї знаменитої оббитої дубом спальні. Працював Пруст ночами, вдень спав до третьої або четвертої години. Відразу після пробудження запалював порошок, що містить опіум, - так він лікував астму. Майже нічого не їв, тільки снідав кавою з молоком і круасаном. Писав Пруст у ліжку, примостивши зошит на колінах і підклавши подушки під голову. Щоб не заснути, брав кофеїн у таблетках, а коли приходила пора спати, заїдав кофеїн вероналом. По всій видимості, мучив він себе навмисно, вважаючи, що фізичне страждання дозволяє досягти висот у мистецтві.
Марк Твен
Марк Твен (1835-1910) писав «Пригоди Тома Сойєра» на фермі, де йому побудували окрему альтанку-кабінет. Працював при відкритих вікнах, притиснувши аркуші паперу цеглинами. Нікому не дозволялося наближатися до кабінету, а якщо Твен був дуже потрібний, домашні трубили в горн. Вечорами Твен читав родині написане. Він безперервно курив сигари, і де б Твен не з'явився, після нього доводилося провітрювати приміщення. Під час роботи його мучило безсоння, і, за спогадами друзів, він узявся лікувати його шампанським на ніч. Шампанське не допомогло - і Твен попросив друзів запастися пивом. Потім Твен заявив, що йому допомагає тільки шотландське віскі. Після серії експериментів Твен просто ліг у ліжко в десять вечора і несподівано заснув. Все це дуже розважало його. Втім, його розважали будь-які життєві події.
Лев Толстой
Лев Толстой (1828-1910) під час роботи був букою. Вставав пізно, годині о дев'ятій, ні з ким не розмовляв, поки не вмиється, не переодягнеться і не розчеше бороду. Снідав кавою і парою яєць, зварених некруто, і замикався до обіду в кабінеті. Іноді там тихіше від миші сиділа дружина його Софія на випадок, якщо доведеться переписати від руки кілька глав «Війни і миру» або вислухати чергову порцію твору. Перед обідом Толстой відправлявся на прогулянку. Якщо повертався в гарному настрої, міг ділитися враженнями або займатися з дітьми. Якщо ні, читав книги, розкладав пасьянс і розмовляв з гостями.
10 цікавих фактів про Альбера Камю
1. Альбер Камю народився в Алжирі. Його батько був наглядачем у винному підвалі та помер після поранення в битві на Марні під час Першої світової війни. Матір Камю була напівглуха та неграмотна і працювала прибиральницею. 2. У віці 17 років у Альбера Камю діагностують туберкульоз. Він був змушений призупинити на 2 роки навчання і назавжди припинити заняття спортом, хоча любов до футболу він зберіг на все життя. Він довгі роки страждав від наслідків перенесеної хвороби. Пізніше за станом здоров’я йому було відмовлено в післядипломному навчанні, до армії його також не взяли через перенесену хворобу. 3. В ліцеї Альбер Камю серйозно займався футболом та грав за юнацьку команду клубу "Racing Universitaire d’Alger" (RUA). Пізніше він казав, що спорт та гра в команді вплинули на формування його ставлення до моралі та обов’язку. Частіш за все він був воротарем під час футбольних матчів. Він казав, що ця позиція була найлегшою через те, що так він менше стирав підошви чобіт, за що його часто сварила бабуся. Одного разу друг Камю запитав його, чому він надав би більшу перевагу – театру чи футболу – Камю сказав, що обрав би футбол без найменших вагань. 4. Після навчання Камю працював приватним вчителем, продавцем запчастин та ассистентом в метеорологічному інституті. 5. Камю палив упродовж усього життя. Важко знайти фотографії, де він зображений без цигарки. Навіть свого кота він назвав Сігарет ("Cigarette"). 6. Камю був єдиним французьким журналістом, який у 1945 році з обуренням висловився про вибух атомної бомби в Хіросімі, в той час як для більшості французів вибух означав кінець війни. 7. Біограф Камю Олівер Тодд зазначає, що улюбленою стравою Камю, яку він навіть сам і готував, була маісена – кукурудзяна каша. 8. Камю дуже захоплювався театром. В 1936 році він створив самодіяльний "Театр праці" (пізніше – "Театр команди"). Зокрема, він здійснив постановку "Братів Карамазових" за Достоєвським, де сам зіграв Івана Карамазова. 9. В 1957 році Камю була присуджена Нобелівська премія з літератури "за великий внесок до літератури, що висвітив значення людської совісті". В своїй промові з нагоди вручення премії, Камю так охарактеризував свою життєву позицію: "Я надто міцно прикутий до галери свого часу, щоб не гребти разом з іншими, навіть вважаючи, що галера просмерділася оселедцем, що на ній надто багато наглядачів і що, окрім іншого, взято невірний курс". 10. У 2011 році на сторінках італійської газети "Corriere della Sera" було висловлено версію, згідно якої автокатастрофа, в якій загинув Камю, була підлаштована радянськими спецслужбами за особистою вказівкою міністра закордонних справ СРСР Шепілова. Так радянська влада нібито помстилася за те, що Камю публічно засудив радянське вторгнення до Угорщини та виступав на підтримку Бориса Пастернака.
Дивацтва письменників
Генії – люди нестандартні, причому виділяються вони із загальної маси не лише своїми талантами, але й поведінкою, звичками і … дивацтвами.
Неуважність завжди була супутницею таланту. Так що вихід на вулицю в тапочках або відвідування молочної крамниці замість булочної для талановитої людини скоріш норма, ніж випадок.
Цікаво буде дізнатися, чи дбали творці літературних шедеврів про зручність і «красу» письмового столу і яке «місце посідав» він у їх творчому житті. Одні з письменників не уявляли плідної роботи за звичайним столом, вони, як, скажімо, Леонід Андреев, робили «проекти» свого робочого місця, і за їх ескізами тесляр виконував замовлення. Такі столи мали багато шухлядок, секретні картотеки тощо. А за розміром вони були просто велетні. Інші письменники писали на маленьких столиках, майже не пристосованих до праці. З них падали папір, пера, довідники, та це їх не засмучувало. Віктор Гюго, як відомо, працював над романами «Знедолені» і «Собор Паризької Богоматері» за крихітним хистким бюро, за яким хтось би інший міг написати хіба що листа або запрошення. Вільє де Ліль-Адан призвичаївся писати на підлозі (до цього він «додумався» того дня, коли з його квартири за борги вивезли меблі). Генрік Сенкевич деякі розділи своїх романів написав за столиком кондитерської в Закопане. Вольтер полюбляв працювати, сидячи в зручному й затишному кріслі, тримаючи папери на колінах. А Франческо Петрарка записував вірші, навіть коли їхав верхи. Підвіконня, бильця сходів здавалися йому зручнішими за письмовий стіл.
Письменник Альбер Камю вважав за краще одружуватися на жінках з деякими психічними розладами – обидві його дружини були не від світу цього. Та й сам він був людиною з дивацтвами. Коли він забирав свою другу дружину з пологового будинку, то … забув своїх новонароджених близнюків…
Деякі великі взагалі не одружувалися. Зараз цим нікого не здивуєш, але ще сто років тому це вважалося великою дивиною. Вольтер, Данте, Руссо, Спіноза померли переконаними холостяками, вважаючи, що дружина тільки буде заважати їм творити, а за будинком чудово догляне і прислуга.
Втім, у кожного генія були свої способи стимулювання творчого процесу. Наприклад, французький сатирик Лафонтен полюбляв голосно декламувати рядки і рими, які щойно прийшли в його світлу голову. При цьому розмахуючи руками і весело пританцьовуючи.
А ось Бальзак творив, стоячи босоніж на холодній підлозі. Мабуть, охолодження мозку через ноги дійсно якось впливає на розумовий процес, оскільки ще один письменник – Шиллер – писав свої драми, тримаючи ноги в кориті з крижаною водою. Про те, як часто хворіли ці два світила літератури, історія замовчує.
Окрім цього, Бальзак відрізнявся ще й пристрастю до кави. Він випивав на день до 15 чашок цього стимулюючого напою. Переплюнув його лише Вольтер – той пив до 50 чашок кави на день …
До речі, треба нагадати, що своєрідним «допінгом» кава була й для Дені Дідро, і для Жан-Жака Руссо, і для Фрідріха Шіллера.
Метод письменника Річарда Гоутона був вельми небезпечним для оточуючих: пишучи, він впадав у транс і, вимовляючи вголос рядки, брав гострі предмети – ножі або ножиці. Все, що потрапляло йому під руку, миттєво перетворювалося на лахміття.
Якщо генії знаходили вільний час, то вони віддавалися якомусь хобі. Найекстравагантніші захоплення були у Льва Толстого. Спочатку граф почав власноручно орати землю, збираючи цим видовищем натовп селян, які чесали потилиці і сперечалися проміж собою: здурів барин або просто чудить з перепою? Після чого Лев Миколайович одягнувся немов простолюдин і пішов у село до своїх кріпаків – потеревенити про їхні потреби. Очманілі мужики поховалися в сінях від гріха подалі, а великий письменник махнув рукою на спроби зрозуміти селянську душу і зайнявся виготовленням чобіт, які потім роздаровував своїм родичам і знайомим. Його зять М. Сухонін тримав подарунок тестя на книжковій полиці, поруч з «Війною та миром».
Отже, генії, які зробили найбільші відкриття або які подарували світу безсмертні твори мистецтва, деколи відрізнялися кумедними або дивними звичками. Іноді ці звички спростовують усім відому цитату про те, що велика людина велика у всьому…
Олександр Сергійович Пушкін, крім знаменитої звички малювати на полях рукописів всілякі каракулі, дуже любив під час роботи пити лимонад. Якщо поет збирався писати вночі, слуги заздалегідь ставили йому на стіл цілий глечик цього напою.
Фрідріх Шиллер не міг працювати, якщо шухляда його письмового столу не була набита гнилими яблуками. На це, до речі, нерідко нарікав Гете, коли заходив у гості до друга.
Віктор Гюго наказував слугам ховати увесь його одяг для того, щоб у письменника не було спокуси вийти на вулицю і відволіктися від написання чергового великого твору.
Мабуть, найнезвичайніше місце для пошуків натхнення обрав Чарльз Діккенс: письменник часто відвідував морги. Там йому ніщо не заважало роздумувати про тлінність буття. Ще одна цікава особливість автора «Олівера Твіста»: кожні 50 рядків написаного тексту він запивав ковтком гарячої води.
Гюстав Флобер, відмовившись від усіх принад життя, зачинився в маєтку Круассе й просиджував аж до темряви за своїм письмовим столом, багато разів переписуючи розділи роману «Мадам Боварі». «Проваджу прикре життя, позбавлене всіх радощів,— скаржився він в одному із листів,— і мене підтримує тільки моя несамовита затятість, часом вона плаче від безсилля, але не здається. Я люблю мою роботу любов'ю нестямною і дикою, як аскет, волосяниця роздирає моє тіло».
Ернест Хемінгуей писав 500 слів на день. Він прокидався рано-вранці, щоб встигнути виконати свою норму до настання спеки, і творив у тиші і спокої.
Продовжуючи розмову про письменницький аскетизм, слід навести й приклад творчості Жюля Верна, який протягом двадцяти п'яти років написав п'ятдесят пригодницьких романів, герої яких долали відстані між континентами, відкривали нові землі, блукали, мандрували, плавали, в той час, як сам автор роками не виїздив із рідного міста й половину з тих двадцяти п'яти років провів у своєму кабінеті.
А що вже казати про життя іспанського драматурга Лопе де Вега, що залишив по собі кілька тисяч п'єс? Не знав, що таке відпочинок і Франческо Петрарка. Сучасники згадували, що в його домі у Воклюзі на всіх столах було письмове приладдя. «Нерідко я,— писав італійський поет,— навіть прокидаючись уночі, потемки намацую перо біля мого узголов'я і — поки не зникла думка — записую, а назавтра ледве можу розібрати занотоване в темряві».
Щодо дисципліни праці, то вона для багатьох письменників була законом, який вони не могли порушити, образно кажучи, навіть під страхом смерті. Скажімо, Жорж Санд, працюючи щодня до одинадцятої години вечора, ніколи не кидала роботи, поки не лунав останній удар годинника. Якщо вона закінчувала черговий роман, а до одинадцятої лишалося кілька хвилин, письменниця діставала чистий аркуш паперу і розпочинала новий твір.
Агата Крісті диктувала друкарці черговий детектив, лежачи в теплій ванні й ласуючи яблуками. Постійними атрибутами творчої праці багатьох письменників були предмети, прикраси, дрібнички, які викликали в них певні спогади, образи, почуття. А вони, в свою чергу, ставали імпульсом для натхнення. Так, Моріс Метерлінк, коли писав «Життя бджіл», ставив на стіл розетку з пахучим медом, до якої злітались маленькі трудівниці. Анатоль Франс завжди тримав на своєму бюро скалок давньогрецької мармурової статуї — чарівний торс якоїсь богині.
Гофман писав свої новели в кімнаті, обклеєній чорними шпалерами, а лампу прикрашав, залежно від настрою, білий, зелений або блакитний абажур. Неабиякого значення надавали творці світової літератури письмовому приладдю, важливим було для них, яким пером писати, на якому папері тощо. Часто їх вибір викликав у сучасників неприховане здивування. І справді — Анатоль Франс в епоху авторучок і друкарських машинок писав гусячими перами, Марсель Швоб надавав перевагу зіпсованим сталевим перам над новими, пояснюючи свою звичку тим, що непіддатливість перших — стимулює його фантазію. Прістліпонад тридцять років «записував» свої твори за допомогою друкарської машинки, а Бернард Шоу вдавався до стенографії, щоб, не розгубити думок.
Щодо паперу, то й тут спостерігаємо дивні симпатії та антипатії. Жан-Жак Руссо любив дорогий позолочений папір, саме на ньому він записав свій роман «Нова Елоїза».
Анатоль Франс, навпаки, нехтував якістю паперу й писав на старих листах, конвертах, запрошеннях, навіть візитках і квитанціях. Траплялось і так, що письменники «довіряли» свої твори не паперу, а виробам з порцеляни, віялам, хусточкам, як, скажімо, це робив французький поет Малларме.
Не лишалися митці байдужими і до таких речей, як освітлення і шуми. Не випадково Квінтіліан радив письменникам писати вночі, в приміщенні з наглухо зачиненими вікнами та дверима, при світлі тьмяної лампи або каганця. Відомо, що Болеслав Прус наказав оббити стіни свого кабінету корком, щоб жоден шум не долинав із вулиці, а коли йому доводилось подорожувати й зупинятись у готелі, він займав одразу кілька номерів, щоб відгородитися від гомону й розмов.
Стимулюючи темп творчої праці, деякі письменники вдавалися до таких заходів, які викликали глузування або навіть обурення їх сучасників. Так, Вільям Шекспір наказував зачиняти себе в маленькій мансарді і не випускати, поки не напише чергову трагедію. Віктор Гюго уславився тим, що якось обстриг собі півголови й поголив півбороди і завдяки цьому «прив'язав» себе на кілька тижнів до письмового столу, щоб закінчити в необхідний термін один із романів.
Виявляли свої дивацтва творці світової літератури й у виборі одягу, способі харчування, манерах тощо. Гійом Аполлінер полюбляв носити сіро-блакитну камізельку з металевими ґудзиками. Оскар Уайльд у перші роки творчості ходив у коротких штанях, на голові його красувався оксамитовий берет, а в петличці була неодмінна лілія. Дивував своїх прихильників і Теофіл Готьє, з'являючись на вулицях у чорній оксамитовій куртці і в черевиках із золотистої шкіри. У руці він тримав парасольку, розкриваючи її незалежно від того, дощ накрапав чи сяяло сонце. Запам'яталася сучасникам і блуза з широким відкладним коміром, яку носив Юліуш Словацький, і біла підперезана пасом сорочка, яку зшив собі Лев Толстой.
10 цікавих фактів про знаменитих літературних героїв
1. "Ромео і Джульєтта" - Вільям Шекспір
Джульєті було 14 років, Ромео - 16 років, а мамі Джульєтти, сеньйорі Капулетті, на момент подій, описаних в п'єсі, було 28 років.
2. "Пітер Пен" - Джеймс Баррі
Джеймс Баррі створив образ Пітера Пена - хлопчика, який ніколи не подорослішає - не просто так. Цей герой став присвятою старшому братові автора, який помер за день до того, як йому виповнилося 14 років, і назавжди залишився юним в пам'яті матері.
3. "Майстер і Маргарита" - Михайло Булгаков
Дослідники творчості Михайла Булгакова помітили симптоми сифілісу у Воланда в романі «Майстер і Маргарита», а також у деяких персонажів роману «Біла Гвардія». Будучи лікарем, Булгаков займався лікуванням сифілісу. Проживаючи в Києві, він практикував як лікар в кабінеті з табличкою «Венеричні хвороби і сифіліс».
4. "Гаррі Поттер і Філософський камінь" - Дж. К. Роулінг
Дослідники творів Роулінг вважають, що прізвище Гаррі Поттер має спільне з «полем гончарів», тобто з кладовищем, де ховають дуже бідних або невідомих людей. Ця версія є цілком логічною, і може позначати сильний міфологічний архетип "everyman", що перекладається - такий, як і всі.
5. Робін Гуд
За легендою, Робін Гуд відбирав у багатих і роздавав награбоване бідним. Однак прізвисько Гуд зовсім не означає «хороший», як може здатися на перший погляд, адже англійською воно пишеться Hood і перекладається як «капюшон, приховувати капюшоном», який є традиційним елементом одягу Робіна Гуда. Цікаво, що такий персонаж реально існував. Грабував він, звичайно, багатьох, але, грошей бідним Робін не віддавав, а був звичайним розбійником - мародером.
6. "Бабка й мураха" - Іван Крилов
У байці Крилова «Бабка й мураха» є рядки: «Попрыгунья стрекоза лето красное пропела». Однак відомо, що бабка НЕ видає ніяких звуків. Річ у тім, що в той час слово «бабка» служило узагальненою назвою для декількох видів комах. А героєм байки насправді є коник.
7. "Малюк і Карлсон, який живе на даху" - Астрід Ліндгрен
Всупереч мультфільму, в книзі ніде не згадано, що найулюбленіша їжа Карлсона - варення. Згідно з книгою, найулюбленіші страви Карлсона - м'ясні тефтелі і торт зі збитими вершками.
На батьківщині, в Швеції, Карлсона не люблять, вважаючи його «хамом, егоїстом, брехуном, хвальком і підбурювачем».
Існує Синдром Карлсона - психологічна особливість дітей 3-7 років, які відчувають потребу в уявному другу.
8. "Заметіль" - О. С. Пушкін
Марія Гаврилівна з "Заметілі" Пушкіна була вже немолода: "Їй йшов двадцятий рік".
9. "Портрет Доріана Грея" - Оскар Уайльд
Жодна з вад Доріана Грея чітко в романі не названа, крім його зловживання опіумом. Сам Оскар Уайльд говорив, що кожен бачить в його герої свої власні гріхи і пороки.
Існує хвороба «синдром Доріана Грея» - культ молодості, страх перед фізичним старінням.
10. "Пригоди Тома Сойєра" - Марк Твен
Том Сойєр працював пожежним і врятував Марку Твену життя на Міссісіпі. Том Сойєр і Марк Твен міцно подружилися, а в знак своєї прихильності письменник використав ім'я Тома Сойєра у своєму літературному творі.
Немає коментарів:
Дописати коментар