Сценарії виховних заходів

«Життя – мов спалах»

Урок – реквієм

Мета: ознайомити учнів із трагічною сторінкою нашої історії, розповісти про станіславця, випускника нашої школи Сонька Сергія, який служив і загинув  у зоні АТО, віддати данину пам'яті юному герою та всім полеглим воїнам;

розвивати  пізнавальну активність та емоційну сферу - співпереживання за долю станіславців;

виховувати  моральні чесноти, стоїчні риси характеру (мужність, наполегливість, цілеспрямованість), почуття гордості за свій народ, національну свідомість та патріотизм; винести уроки толерантності і неможливості вирішення конфліктів за допомогою зброї;  сприяти формуванню громадянської позиції як одного з проявів духовності нації; дати можливість відчути особливу цінність миру і спокою у світі, важливість таких понять як милосердя, підтримка та співчуття.

Обладнання: плакати «І пам'ять серця, і вічний смуток», «І біль священний ділимо навпіл», мультимедійна система: презентація, портрет Сергія Сонька, нагороди героя, аудіозаписи пісень (мінусовки), відеоролики, ліричні мелодії, свічки, квіти.

Хід уроку

Учитель: Мені наснилося, немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів…

Пісня «Журавли»

Ведучий : Сьогодні, коли Україна потопає в сльозах від горя, з болем у серці говоримо: «Ми не тільки не хочемо війни, а просимо Бога зробити так, щоб вона нарешті закінчилася. Ми віримо в це!»

Ведучий: Ще мало літ минуло з часів Другої світової війни, але рани кровоточать і досі, зберігаючи подвиги батьків і дідів.

Ведучий: Сьогодні на нашу рідну землю прийшло нове лихо -  біль утрат в зоні АТО. Гинуть найкращі українці, цвіт нації. Серед них – наші земляки, які не задумуючись пішли боронити кордони держави.

Ведучий: Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме тут всі її вояки

Схід країни від зла захищали,

Бились на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливали.

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддали найцінніше – життя,

України найкращі сини!

Ведучий Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву.

Ведучий: Пам'ять! Що ти залишила? Сльози матерів? Наречених, що не долюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?

Ведучий: Хай горять свічки, як болючий щем про наших героїв, які навічно стали журавлями…

(Звучить «Реквієм». Вихід дівчат у білих сукнях зі свічами пам’яті)

Ведучий: Найвищою нагородою тих, хто уцілів, -  є життя, а для загиблих – пам'ять.

Ведучий: Роки…Скільки б їх не минуло, не зітруться імена тих, хто не повернувся з АТО.

Ведучий: . Вони полягли навіки. Серед них випускник нашої школи Сергій Сонько.

Ведучий  8 січня виповнилося рівно рік, як пішов у вічність наш герой. Сьогодні ми зібралися, аби вшанувати пам`ять про випускника школи, товариша, друга, сина, брата, побратима Сергія Миколайовича Сонька.

Ведучий:  Сергій народився 16 грудня 1993 року на Миколаївщині. Ріс доброю, цікавою до всього дитиною. Як усі хлопчики, грався у війнушки, майстрував зброю, облаштовував штаб, місце розташування розмістив на дереві. Усі сусідські хлопчаки збиралися у Сергія.
У 2003 році Сергій разом з батьками повернулися на малу батьківщину тата Миколи Віталійовича у село Станіслав. Тут він пішов до четвертого класу.
Ведучий: Шкільні дзвінки гортали сторінки шкільного життя, залишаючи найцінніше – шкільну дружбу, хлопчачі досягнення і розчарування, юнацький максималізм і перші почуття. Саме в цей час поруч були вчителі. Їм слово.
Виступ директора Ференц Д.В., першої вчительки Швець Н.В., класних керівників Нікіфорової Л.В., Діхтярьової Т.О., Кобець Л.В.
Ведучий: У 2011 році він закінчив Станіславську загальноосвітню школу. Навчався на юридичному факультеті в Чорноморському університеті ім. Петра Могили в Миколаєві на заочному відділенні.

Учень:  У 2015 році Сергій прийняв рішення захищати Батьківщину і пішов до війська.

Із щоденника Сергія Сонька:

Ø « Май 2015 года. Да, твёрдо решил пойти добровольцем. Зачем мне это нужно? Так вот отвечу, что это нужно каждому, чтобы не сидеть и ждать всё пройдёт само собой и меня не заденет, а сделать свой вклад в общее дело и тем самым хоть на йоту приблизить час, когда уже не надо будет осознавать, что в твоей стране идёт война…»

Ø «Посоветовали 79-ю Николаевскую бригаду, так как там высокий процент добровольцев, а значит парни сами для себя решили пойти в армию. Прохожу медкомиссию… Заказал и дождался брюки с кителем в МТР британском, кепку такую же, футболку милитари и берцы летние. Берцы не подошли. Буду искать в Херсоне. И нашёл, отдал конечно за них хорошенькую часть своего мобилизационного бюджета, но учитывая, что на ноги будет большая нагрузка, то  обуви стоит уделить особое внимание…»

Ø «И вот сегодня, 5 июня 2015 года, я прошёл медкомиссию. По большому счёту в моём случае получилась обыкновенная беготня за подписями, ничего особенного. Единственное, что хотелось бы отметить, так это слова терапевта, она же главврач, пожелала мне удачи, пусть БОГ бережёт и сказала СПАСИБО, хотя сначала пыталась отговорить и советовала срочником пойти. Теперь буду ждать запроса на свой военкомат от 79-ки. Я продолжу подготовку… На порядке стоит аптечка.»

МорськапіхотаУкраїни. КОНТРАКТНИК Сонько С.М.

Запис 1

Ø «Доброго ранку всім! Від вчорашнього дня перебуваю у військовій частині. Я – контрактник 501 батальону морської піхоти України. Враження позитивні. Сподобалось відношення та настрій штабного керівництва, все цілком зрозуміло та логічно пояснюють.

Перша ніч в наметі. Чи то я потрапив в нормальний колектив, чи, може, це тільки сьогодні так було, але після 22:00 в наметі вже гуляла повна тиша, ніщо не заважало спати. Склалося приємне враження поваги один до одного, до чого це я? Просто до останнього думав, що після відбою почнеться масове аватарство і взагалі хаос, але ні, це добре.»

«Через тиждень обіцяють вже на полігон. А поки що продовжу читати Ремарка «На західному фронті без змін». Радий, що взяв цю книгу…»»

Запис 2

«Вночі був у наряді, патрулював територію частини. Взагалі цікаво…Також познайомився з одним контрактником, звуть його Василь, десь із Західної України… Нормальний хлопець, грає на гітарі, носить оселедець, саправжній козак. Зробив з ним фото.»

Запис 3

«… отримав посаду кулеметника в 2-му взводі 2-ї роти 501-го батальйону морської піхоти.

Дивуюсь наскільки у нас кругла земля. Спілкуюсь із мешканцями нашого намету і знаходимо багато спільних знайомих. Приємно. На вихідні їду додому.»

Запис 4

«У відпустку приїхали хлопці з АТО. Розповідають різні байки про службу в зоні. І що цікаво, серед всього того, що з ними відбувалось, вони згадують тільки позитивне. Говорять, що сєпарам наваляєм стопудов. Бойовий дух на високому рівні.

Нарешті підписав контракт.»

Запис 6 (АТО)

Здоров`я бажаю! Давно не писав, на це є причина. Мої близькі люди не знали, що з 5 вересня 2015 року перебуваю в зоні проведення антитерористичної операції і щоб не робити зайві нерви я нічого не говорив, але тепер все нормалізувалося. До цього мого рішення поставилися з розумінням і повагою, за що вам, мої  ДОРОГІ ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ, ВАША ПІДТРИМКА ДЛЯ МЕНЕ ЗАРАЗ ДУЖЕ ВАЖЛИВА!

Згадаю деякі моменти. Зустріла мене зона дуже тепло, прямо як свого… Приїхали в пункт збору вночі. Розмістили нас в ремонтному боксі, в якому стояв БТР (в реалі він набагато більший, ніж на фото), за ліжко в нас були… так, звичайні вантажні піддони. Це в мене був перший раз, коли я спав не в ліжку. Я взагалі не розумів чи я спав, чи просто всю ніч лежав із заплющеними очима.

Зранку сніданок і вже з перевалочного пункту поїхав на свою позицію. По дорозі робили зупинку на блокпосту, там зустрів Тараса Чмута, він дав декілька порад. Їхав в автомобілі із командиром своєї роти і зампотилу. Ці люди справили на мене приємне враження, розповідали через що проходили самі, загалом ділилися досвідом… По приїзду на місце розташування мені видали зброю, броню, каску, аптечку і повели «додому». Познайомився із своїм колективом, хороші хлопці…

Приблизно тиждень тому зв`язувався з братом… Ми розпочали проект, а саме хочемо наволонтерити якісну нічну оптику на одну з наших вогневих точок, така штука нам дуже потрібна, щоб в разі чого ми мали можливість вести ЕФЕКТИВНИЙ ПРИЦІЛЬНИЙ вогонь, а не ХАОТИЧНИЙ. Сподіваємося, що іспанська діаспора допоможе і проект буде вдалим.»

Запис 7 (АТО)

Почну з хороших новин. Мій батько вийшов на знайомого волонтера і скоро до нас прийдуть теплі светри, термобілизна і зимова обувка, небагато, вистачить не всім, але уже щось… ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ.

Нещодавно я був надрукований у «Придніпровській зірці», за що дякую організатору цієї стаття Олександру Голобородьку.

Олександр Костянтинович сьогодні з нами і ми хочемо надати йому слово.

Виступ Голобородька О.К.

Учень: Із щоденника Сергія.

Запис 8 (АТО)

«… Недавно був у Широкіно…Покинуті, зруйновані, пограбовані, вкриті дірками від снарядних уламків будинки. Склалося враження, що я у світі СТАЛКЕР… Подумати тільки, у нас є своя ЗОНА… Ще минулого року тут був МИР, люди жили своїм звичним життям, а тепер тут тотальна розруха, крім військових ні одної живої душі.

Фото говорять самі за себе, немає чого додати!

 16 листопада 2015 року в день Морської Піхоти України отримав медаль-відзнаку «За жертовність та любов до України» Вручив нагороду місцевий священик отець Любомир зі своїми колегами. Отець Любомир активно займається капеланством та волонтерством, є частим гостем у нас, морських піхотинців. Дякую своєму командуванню за подання моєї кандидатури на нагородження, дуже приємно!

Слава Україні!»

Ведучий А далі були військові навчання на Житомирщині українсько-американські навчання під Миколаєвом, допомога волонтерів, довгоочікувані поїздки додому, зустрічі з коханою, навчання… Він відсвяткував своє 23-річчя і будував плани на майбутнє. 2 січня Сергій повернувся у свою частину і одразуна передову, у зону АТО.

Відеоролик «Вірні завжди»
Ведучий:  8 січня 2017 року молодший сержант Сергій Сонько разом із двома своїми побратимами, перебуваючи на бойовому завданні, підірвалися на фугасі і не повернулися.
Ведучий: Сергій  Сонько був справжнім патріотом своєї Держави. Його життя обірвалось занадто рано, бо він ще міг стільки користі принести своїй країні!
Ведучий: Молодший сержант Сергій Миколайович Сонько нагороджений орденом «За визволення Маріуполя» та орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно)
 Ведучий: Сьогодні, в стінах нашої школи, де Сергій навчався, сподівався і мріяв відкрито меморіальну дошку на Його честь, вулицю де жив наш герой, назвали на його честь.

Ведучий: Схилімо голови низько перед пам’яттю і подвигом славного сина України - героя антитерористичної операції, Воїна Світла, нашого земляка Сонька Сергія Миколайовича, який загинув на Сході,  вшановуючи пам'ять хвилиною мовчання  (Метроном)

Ведучий: Ця трагічна подія не залишила байдужим нікого. Переживання цієї трагедії вилилися на папір віршами, творчими роботами які зберігаються у шкільному музеї. Послухайте, що написала учениця тоді 3-Б класу Ярмак Дар'я.

«Дуже велике горе прийшло до нашого села. Всі односельці у великій скорботі. І я з родиною теж ходила прощатися з героєм. Ніколи ще я не бачила такої кількості військових, односельців, ніколи не брала участі у таких заходах, але це було так патріотично. Герої не вмирають!.»

Свої вірші прочитають учні школи

Тягар Сергій

В степах Донеччини,

Що пахнуть ще хлібами

Стоять солдати.

Всі готові до борні.

До них доносять трави

Шепіт мами:

«Живі верніться, соколи-сини».

Бо ж син для мами – найдорожче в світі.

Бо ж син для мами – яснее сонечко в житті.

І кожна мама Господа благає:

«Не дай загинуть сину на війні!»

Вірш Бондаренко Анни, присвячений другу Сергію (відео)

Ведучий: : Сьогодні до нас прийшли однокласники Сергія. Його друзі. Щоб разом із нами згадати про нього та вшанувати його пам`ять.

Слово однокласників

Ведучий: : Нерідко в небесній височині можна побачити, як раптово, немов одірвавшись, падає зоря і згорає блискавично, не встигнувши долетіти до землі. Падаюча зірка – це раптово обірване чиєсь життя. Так і зірка Сергія яскраво спалахнула і згасла на небокраї життя. Відійшовши в 23 роки  за межу вічності, він залишив по собі пам'ять, так і не долюбивши, не добудувавши…

Звучить вірш В.Бєлоруса, учасника АТО, який загинув, «Я заблукав у тому сні»

Учень Я заблукав у тому сні,

Де темрява блукала,

Там чудернацькі є пісні,

Яких ти і не знала,

Як те, що сонця там нема,

І дощ іде щоночі,

А за вікном вже не зима –

Весна відкрила очі,

А я не хочу відкривати,

Бо темрява в душі,

Хоч, може, будеш мене звати,

Та краще напиши.

Чому тебе до мене тягне?

Чому призначений я тій?

Та з часом квітка лиш зів’яне,

І зникнуть крила, янгол мій...

Ведучий: Захисника Вітчизни, нашого героя, Сергія народили і виховали чудові батьки – Тетяна Євгенівна та Микола Віталійович. Прийміть слова глибокої вдячності за сина-патріота, який не шкодуючи власного життя захищав кордони України і виборював мир для всіх нас.

Слово батькам

Ведучий: Разом із родиною Сергія, його друзями і знайомими сумують усі станіславці, всі, кому не байдужа доля нашої країни, майбутнє дітей і онуків. Пам'ять про Сергія Сонька – станіславця, який поклав життя за мирне небо над нашою головою, завжди буде жити в наших серцях. Царство Небесне герою!

Відеоряд фото Сергія Сонька

Учень читає вірш на фоні мелодії:

1. Можливо, знову загримлять гармати,

І танк зімкне пшеницю на лану,

І буде плакать і журитись мати,

Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,

І хтось сльозу непрохану змахне,

А може, дехто втратить віру й силу,

Своє життя рятуючи одне.

2. Але не я… Я квиснути не стану,

Хоч як не буде боляче мені,-

За нашу землю, дорогу, кохану,

Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,

За матерів, змарнілих у труді,

За наші верби довгополі,

За наші дні, прекрасні й молоді.

3. І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття –

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

Пісня «Молитва за Україну»